русский
українська
РОДИНА ОСТАПА ВИШНІ
Це був письменник, що творив для багатющої скарбниці українського гумору. Його майстерне використання народної мови, народного гумору з барвистою образністю й афористичністю було неоціненним надбанням для нашої літератури. «Своїми гуморесками, - писав Д.Чуб, - він висміював відсталість, людську глупоту, ледарство, русотяпство, яке розпаношилося по всіх установах та шкільництві, висміював русифікаторів, що ненавиділи нашу мову, перешкоджали провадити українізацію державного апарату».
Про творчий шлях письменника багато написано і буде ще написано. Менше відомо про його родину. В цій розвідки автор спробує прояснити деякі деталі сімейного подружжя Вишні (Губенків).
Відомо, що Остап Вишня був одружений двічі. Письменник Володимир Куліш, товариш О.Вишні по перу пише: «Ніколи не згадувалось про перший шлюб Вишні та його синка, якого я так і ніколи не бачив і не чув про нього». Досліджуючи біографію письменника, можливо припустити, що вперше О.Вишня одружився у 1918-1919 році. В спогадах Степана Риндика приводиться розповідь О.Вишні, в якій письменник, в притаманній йому гумористичній манері, описує свої походеньки до сільських дівчат в селі Грунь .Його знайомство з сільською дівчиною., яка можливо і стала його першою дружиною.
На початку 1919 року Остап Вишня, як урядовець міністерства шляхів сполучення , разом з урядом. УНР переїздить до Кам’янець-Подільського. Після відступу армії УНР і від’їзду уряду за межі України, О.Вишня залишається на рідній землі і подається на схід України.
С.Риндик пише: «Політична ситуація була така, що майже не давала ніяких надій на успішний кінець нашої боротьби з Москвою. З дня на день зростала серед українців віра, що може українським комуністам (укапістам) удасться якось перебрати в Україні владу від москалів. Чи й Губенко був заражений такою вірою, я не знаю. Припускаю, що найбільшу роль в його рішенні їхати на схід відіграла звичайна туга за вужчим рідним краєм, за рідною Полтавщиною і рідним домом». Я би ще додав - за своєю родиною, бо в сім’ї вже був син В’ячеслав (Вячко).
Щодо сина Остапа Вишні. Дмитро Чуб в своїй книзі «У дзеркалі життя і літератури», пише про зустріч артиста театру Курбаса «Березіль» Йосипа Гірняка, який, до речі, був заарештований разом з О.Вишнею у 1934 році, з режисером О.Довженко ( 1940 р): «Тут Гірняк довідався, від Довженка, що син Остапа Вишні, Вячко, закінчивши 10-річку, прилюдно відрікся від батька, обзиваючи його контрреволюціонером». Подальша судьба сина О.Вишні мені невідома.
У 1925 році О.Вишня одружується на Варварі Олексіївни Маслюченко, актрисі театру «Березіль». У Варвари Маслюченко від першого шлюбу була донька Марія. Володимир Куліш, сусід по квартирі, згадує: «Ми приходили до його хати…Дружина Вишні така ж весела й життєрадісна артистка Маслюченко, худенька, непосидюща донька Леся – образ своєї мами».(Чомусь В.Куліш називає доньку Леся?). Артистка М.Малиш-Федорець так описує Варвару Маслюченко: «Була шатенка, мала гарний характер, чудову розмовну мову, грала різні ролі в театрі Курбаса, також у театрі Гната Юри». Остап Вишня полюбив прийомну доньку, був їй батьком і щирим другом.
В цей час Остап Вишня – в зеніті своєї популярності. На другому після Шевченка місці його ім.’я в устах народу і на перах критики. Він – «король українського тиражу». У 1928 році вийшло 4-х томне видання «Усмішок». Тодішній нарком освіти України Олександр Шумський назвав Остапа Вишню «найпопулярнішою людиною в Україні».
Та 1930-1933 роки стали крутим поворотом як у долі України, так і в долі багатьох українських письменників. Почалися масові арешти, а на селі вже лютував страшний голод. У 1931 році заарештовують М.Рильського, Ялового, у 1933 році кінчає життя самогубством М.Хвильовий. Починається цькування О.Вишні – його звинувачують в куркульській ідеології, націоналізмі. Після самогубства Хвильового, О.Вишня ніде не появляється. А як ішов, то хіба з дружиною, Варварою Маслюченко. «Обоє вони хвалилися Гірнякові ,- пише Д.Чуб, - що за ними вже кілька днів стежать сексоти (таємні агенти ГПУ)».
Остапа Вишню заарештували вночі 25-го на 26 грудня 1933 року, а у 1934 році заарештували і вислали його дружину Варвару з маленькою дочкою до Архангельська.
Про зустріч з Варварою Олексіївною, згадує артистка Малиш-Федорець, яка з трупою театру опери при Домі Червоної армії, гастролювала у 1936 році в Архангельську: «Вийшовши з крамниці, я побачила поблизу велику афішу, біля якої стояла якась змарніла обшарпана жінка. Ледве я наблизилась до неї, як вона озвалася до мене. називаючи мене по імені.
- Хто ви будете? Я вас не пізнаю,- сказала я.
Взявши обома руками за лице й відгорнувши трохи зависле волосся, вона сказала тремтячим голосом:
- Може, по очах пізнаєте? – А потім майже відразу сказала: «Я – Варя Маслюченко, -і гірко розплакалась, викликавши сльози і в мене. Це була артистка, дружина Остапа Вишні.
- Як я прочитала на афіші ваше прізвище, - сказала вона, - очам не повірила. що десь на півночі. в далекому Архангельську, зустріну Наталку-Полтавку..».
Жила Варвара Олексіївна з дочкою на острові і ходила на роботу за сім кілометрів по льоду. Працювала прибиральницею. Малиш-Федорець запросила Варвару Маслюченко на виставу. «Варя була на всіх виставах, - далі згадує співачка.- .Вона спершу прийшла до мене в гардеробну з дочкою. якій було 12 років. Одягнена була в якийсь, як вона сказала «шухав», ніби брудне пошарпане пальто. а на ногах обмотки. Коли роздяглась, то не хотіла вішати, а скрутила в сувій свій одяг і поклала додолу між калоші, бо там, казала, є досить вошей».
Після заслання, Варвара Олексіївна з трудом влаштувалась в трупу маленького пересувного театрика (про це пише в своїх спогадах український письменник Леонід Ленч) і вела мандрівний образ життя. Варвара Маслюченко кілька разів була на побаченні зі своїм чоловіком. Саме їй вдалося вивезти «на волю» щоденник, який вів О.Вишня в засланні. Уривки з «захалявного» щоденника О.Вишні, переписані рукою дружини, зберігаються у відомого правозахисника Михайла.Осадчого.
На початку 1943 року звільняють Остапа Вишню, та тільки наприкінці 1943 року подружжя зустрілося в маленькому містечку Раненбурзі Рязанської області, (зараз м.Чаплигін Ліпецької області) де разом і зустріли новий 1944 рік.
Втративши здоров’я в сталінських концтаборах О.Вишня часто хворів. Кожного літа письменник з дружиною відпочивав в будинку творчості та відпочинку для письменників. У спогадах про О.Вишню згадується ціла низка смішних випадків, які сталися з ним на відпочинку. Якось поїхав О.Вишня з дружиною до села Мануйлівка відпочити. Його дружина Варвара Олексіївна заправила великий бутель вишнівки і поставила на вікні вигріватися.. На дворі смеркло, вона сиділа і вишивала, а О.Вишня саме щось писав. В цей час у відчинене вікно з темряви простяглась чиясь дебела рука. взяла бутель за шийку і зникла. Варвара Олексіївна злякалась і аж заплакала, а Остап Вишня з реготу ледве промовив: «У Вишні з-під носа потягли вишнівку».
Наприкінці свого життя О.Вишня передивлявся свої твори, аналізував їх, робив висновки. В зв’язку з цим Михайло Осадчий пише: «Слід би перевидати «Мою автобіографію» Остапа Вишні в її перші редакції. Адже другий варіант, зроблений майже через 30 років після першого, і вилучення виконані вже наляканою рукою письменника в час, коли про Хвильового і згадати було неможливо. Сам Остап Вишня, як розповідала мені його дружина, нерідко вмостившись на канапі і перечитуючи згаданий твір у першому 4-х томному виданні 1928 року, подарованому йому вже після ув’язнння в Одесі, - часто відривався від тексту і з сльозами розчулення на очах повторював: «Як здорово писав той другий письменник. Смішно! І це, оповідала вона, повторювалось неодноразово».
Реабілітовано Остапа Вишню було за рік до його смерті, у 1955 році. Степан Олійник згадує: «Павло Михайлович підійшов до мене і з таким же болем повторив ту саму фразу: - У мене така радість!...А вони, жінка і дочка плачуть…Не поспішаючи витяг з кишені якогось папірчика і простяг його мені. Глянув я на той папірець і все зрозумів». То була постанова «що справа по звинуваченню Губенка П.М. переглянута і припинена за браком складу злочину».
Помер Павло Михайлович 28 вересня 1956 року в Києві. Варвара Олексіївна пережила чоловіка на 27 років і померла у 1983 році. З часу смерті письменника-гумориста минуло 53 роки. За цей час із талановитих творів, гуморесок і голої пропаганди все без вартісне одвіється і піде в забуття, а те, що він зробив корисного в літературі, майбутнє оцінить. Остап Вишня – трагічна постать пострадянської дійсності. І таких у нас тисячі.
В книзі українського артиста, (до речі, у 1940-1941 році грав у Полтавському театрі) який емігрував за кордон Р.Василенка «Життя в гримі і без», згадується про приїзд доньки Остапа Вишні в Канаду в листопаді 1996 року. 15 листопада мистецьке товариство «Козуб», журнал «Молода Україна» влаштували вечір, присвячений пам’яті (40 років з дня смерті) Остапа Вишні. Вечір мав назву «Ніколи не сміявся без любові». Марія Михайлівна приїхала в Торонто, по запрошенню Канадсько-Української Фундації, вшанувати пам’ять батька. Р.Василенко пише: «Перед нами була і в літах красива жінка (красуня ж була мати), чорні брови, інтелігентне обличчя, живі вдумливі очі. Марія Михайлівна філолог за фахом, член Спілки журналістів, колишня довголітня редакторка дитячого журналу «Барвінок», вдова. мати двох дітей. Говорила Марія Михайлівна просто, щиро і цікаво. Як тяжко їм було з матір’ю, коли після арешту батька їх вислали до Архангельська і лише кілька разів бачили батька за всі десять років заслання. Згадувала, як у час війни випустили батька, бо він, як ніхто, був потрібний, щоб піднести гумором настрій мас, як на фронті успішно читав «Зенітку». Коли Р.Василенко на вечорі прочитав гумореску «Зенітка», Марія Михайлівна зауважила, що артист скоротив текст. На що Василенко відповів, що гумореска була написана О.Вишнею після 10-річного заслання на замовлення влади з метою пропаганди проти «українських буржуазних націоналістів». Завдання це він мусив виконати, звідти в «Зенітці» староста Панько Нужник і два фашисти, що їм дід Свирид проколов вилами животи. «Це є совєтська «полова»,- пояснив доньки письменника Василенко, - яку я відсіяв, лишивши добротне «зерно», народне, гумористичне, талановито написане. В «очищенній» гуморесці люди бачать справжній талант Вишні, без накинутої пропаганди…Тоді вона сказала: «Я вас починаю розуміти». На тому вечорі О.Вишні, люди довго говорили з київською гостею, яка мала в собі якийсь дар притягання».
Анатолій Чернов.
